Практика

послідовної реалізації

компетентнісного підходу

Реформування системи освіти набуло нині глобального характеру. Оновлені цілі освіти здобули своє відображення у зміні структури навчального року, термінів навчання, Державному стандарті початкової, базової та повної середньої освіти, реформуванні системи оцінювання.

Завданням сучасної школи є виховання компетентної особистості, яка володіє не тільки знаннями, професіоналізмом, великими моральними якостями, але й уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи знання і беручи на себе відповідальність за дану діяльність.

Щоб стати компетентним в якомусь виді діяльності в майбутньому, треба сформувати «загальні компетенції» в школі, в різних видах діяльності, живучи повноцінним шкільним життям.

Працюючи над темою компетентнісного підходу до навчання й виховання дітей молодшого шкільного віку, за основу своєї діяльності взяла виконання чотирьох основних принципів, на яких базується сучасна освіта: навчити дітей жити разом, навчити дітей отримувати знання, навчити дітей працювати, навчити дітей жити змістовно, гідно.

Перед собою ставлю певні цілі для застосування компетентнісного підходу у навчанні й вихованні дітей молодшого шкільного віку:

1. Учитель повинен глибоко знати кожного учня. (До роботи залучаю практичного психолога).

2. Клас-кабінет – це творча лабораторія не тільки вчителя, але й учнів, які в ньому навчаються.

3. Навчання дітей пов’язую з їх життєвою компетентністю.

4. Здійснюю постійний взаємозворотній зв’язок: сім’я – учень - вчитель.

5. Використовую різні форми заохочення.

6. Передбачаю, на якому етапі уроку потрібна диференціація, взаємозв'язок між категоріями компетентнісного підходу у навчанні й вихованні дітей молодшого шкільного віку.

7. Передбачаю обсяг завдань і системність вправ.

З’ясувавши особливості використання інтерактивної педагогічної технології в початковій школі, я розпочала активно впроваджувати цю методику в практику своєї роботи. Адже саме інтерактивні форми і методи дають можливість створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою необхідність, зможе розкрити свої здібності й продемонструвати знання, відчути впевненість в собі. Учні початкових класів добре навчаються лише за умови, коли їм цікаво, коли вони переживають хоча б невеликий успіх. Тож, із перших днів роботи в школі, я намагаюся створити ситуацію успіху, підбадьорити учня, що зазнав невдачі, похвалити навіть за незначний крок уперед.  Починаючи працювати з класом, я поступово вводжу елементи інтерактивного навчання, починаючи з найпростіших форм і методів навчання, таких, як „Мікрофон”, робота в парах,  впровадження технології  ігрового та проблемного навчання.

Вивчивши основні ідеї інтерактивного навчання, я з’ясувала, що для успішного застосування інтерактивних технологій на уроках, потрібно дотримуватися правил організації інтерактивної роботи учнів. Тому я намагаюсь, щоб до роботи були залучені різною мірою всі учні, дбаю про психологічну підготовку учнів, стимулюю учнів за активну участь у роботі, надаю їм можливості для самоорганізації. Приміщення готую таким чином, щоб учні мали змогу легко пересуватися під час роботи малих груп. Під час уроку дотримуюсь регламенту та процедури, проявляю терпеливість до будь-якої точки зору, уважно вислуховую всіх учасників, поважаючи їх.

Проте інтерактивні технології як технології взаємонавчання використовую дуже обережно, намагаючись не перетворити їхнє застосування в самоціль.

Як відомо, інтерактивний урок складається з п’яти етапів:

І. Мотивація.

ІІ. Оголошення, представлення теми та очікування навчальних результатів.

ІІІ. Надання необхідної інформації.

ІV. Інтерактивна вправа.

V. Рефлексія (підбиття підсумків), оцінювання результатів уроку.

На етапі мотивації використовую прийоми, що створюють проблемні ситуації, викликають у дітей здивування, зацікавленість до знань та процесу їх сприймання. Наприклад, проводжу вправу „Вилучи зайве”: добираю гасло уроку; вставляю в текст гасла окремі слова (назви цифр, тварин, рослин тощо) та записую зашифроване гасло на дошці; пропоную учням вилучити зайві слова і прочитати девіз уроку.

На ІІ етапі інтерактивного уроку зашифровую тему уроку за допомогою чисел та дій з ними, пропоную виконати обчислення та розшифрувати тему уроку за заданим ключем (вправа „Загадкові будиночки”).

На етапі надання необхідної інформації часто використовую вправу „Інтерв’ю за три кроки”: учні класу знайомляться з новим текстом, оповіданням; далі учні об’єднуються у групи по 4 особи, а в групі – в пари; кожен учасник проводить інтерв’ю із своїм партнером по парі; учні в парі міняються ролями; пари знову об’єднуються в групи по 4 чоловіки; кожен учень розповідає, що нового і цікавого він дізнався від свого партнера.

Готуючись провести з учнями інтерактивну вправу, пропоную їм спочатку виконати підготовчі завдання: прочитати, продумати, виконати самостійно завдання на повторення. Інтерактивні вправи, які проводяться на уроці (а їх зазвичай не більше двох), добираю таким чином, щоб їх виконання дало б учням „ключ” до засвоєння теми.

Вчу дітей вільно висловлювати свої думки. Цьому сприяє інтерактивний метод „Мікрофон”. Даний метод використовую  на етапі актуалізації знань учнів, так і під час узагальнення навчального матеріалу. Тримаючи в руках символічний „мікрофон” учень швидко і чітко відповідає на поставлене запитання. Далі знову говорить тільки той, у кого в руках мікрофон. Цей метод використовую майже на всіх уроках. За допомогою цієї вправи на уроці читання з’ясовую думку учнів щодо прочитаного, перевіряю домашнє завдання, підвожу підсумки уроку. На уроці української мови даний метод застосовую з метою повторення вивченого матеріалу, виявлення ставлення дітей щодо доцільності вивчення поданого матеріалу.

Найчастіше на уроках математики для інтенсивної перевірки  знань учнів використовую технологію „Карусель”. А також на ранкових зустрічах, перервах з метою виявлення вміння говорити один одному компліменти, слова ввічливості.

В своїй роботі постійно поєдную парну та індивідуальну форми роботи з дітьми, що дає хороші результати. Роботу в парах застосовую під час виконання учнями вивчення вірша напам’ять, під час рольового читання, вивчення ними нового правила, або таблиці множення. Під час роботи в парах учні можуть перевірити знання один одного, обмінятися думками і лише тоді висловлювати свої ідеї класу. Це сприяє розвитку мовлення учнів, взаємо і самоперевірки, вміння висловлювати і відстоювати свою думку. Проводячи підсумки по темах, у вигляді тестів, після виконання учні обмінюються роботами та перевіряють їх. Під час складання навчальних діалогів. При проведення уроків використовую роботу в парах у вигляді гри. Так наприклад, під час роботи над удосконаленням навичок швидкого читання дуже подобається дітям гра „Котик і Мишка”. Першою починає читати „Мишка”, Коли вона прочитає декілька слів або 1 речення, починає читати „Котик”. Він намагається наздогнати „Мишку”. Гра припиняється, коли обидва учні читають одне і теж.

При організації групової роботи пам’ятаю, що особливо цінним в цій формі організації навчання є те, що учні мають можливість брати на себе ролі, а саме: експертів, співрозмовників, мислителів, партнерів, друзів тощо. Організоване таким чином навчання дає можливість учням вчитись доводити твердження, відстоювати думку, набувати досвіду спілкування, розвивати творчі здібності, формувати свою особистість.

Особливу увагу приділяю рефлексії наприкінці інтерактивного уроку. Цей етап уроку надає можливість повернутися до очікуваних результатів навчання та перевірити, чи досягнуті вони. При підведенні підсумків:

використовую відкриті запитання: як? чому? що?;

прошу висловити власну думку;

наполягаю на описовості а не оціночності;

прошу говорити про зроблене, а не про те, що могло бути зроблене;

розбираємось із причинами (чому? як? хто?), шукаємо альтернативні теорії (Чи є інша можливість?), підбираємо інші приклади (Де ще відбувалось щось подібне?).

Наприкінці інтерактивного уроку проводимо спокійне глибоке обговорення за підсумками інтерактивної вправи.

 Для розвитку мислення школярів застосовую на уроках проблемні завдання. Наявні в них суперечності викликають дискусію, спонукають до роздумів, пошуків і певних висновків. Такі вправи не тільки розвивають мислення учнів, а й підсилюють упевненість, віру в свої сили і здібності.

На кожному уроці читання я працюю над проблемою вдосконалення навичок швидкісного та виразного читання. Тому використовую вправи на розвиток мовного апарату та кута зору учнів. Це такі, як: робота зі скоромовками, чистомовками, читання „деформованих” текстів, пірамід слів. На уроках я використовую такі ігри, як: „Дощик”, „Буксир”, „Хто більше”, „Хто швидше”. Адже  гра робить працю привабливішою і цікавішою.

Спонукають учнів до активного мислення на уроці різноманітні цікаві вправи, ребуси, кросворди, загадки. Головним об’єктом моєї уваги є творча особистість учня. Тому я в своїй роботі велику увагу приділяю розвитку творчих здібностей школярів. На кожному уроці я здійснюю диференційований та індивідуальний підхід до учнів. Для цього використовую різнорівневі завдання з предметів.

Привчаю дітей до самоконтролю і взаємоконтролю. Практикую різні форми оцінювання знань, умінь і навичок учнів. До оцінювання знань я часто залучаю учнів, що сприяє підвищенню їх активності.

Використовуючи інтерактивні методи для формування в учнів ключових компетентностей досягла таких результатів: учні на уроках швидше сприймають новий матеріал, кожне завдання виконують із задоволенням.

Вони стали доброзичливішими, уважнішими один до одного, допомагають одне одному у навчанні, проявляють почуття радості за успіхи інших. Працюючи в пошуку найбільш результативних методів роботи, я дійшла висновку, що процес формування вмінь і навичок стає набагато результативнішим, якщо організувати навчання у співробітництві, яке ґрунтується на спільній діяльності і взаєморозумінні вчителя і учнів. Саме таке навчання, з використанням інтерактивних технологій, сприяє формуванню ключових компетентностей учнів, підвищує інтелект дитини, зміцнює її віру у власні здібності, стимулює активність і творчість.

Висновки

Компетентність – це не специфічні предметні вміння та навички, а конкретні життєві знання, необхідні людині будь – якої професії, віку. Досить довгий час школу обвинувачували в тому, що вона не готує дитину до життя. У сучасному стрімкому світі витрачати час спочатку на навчання, а потім на підготовку до життя – то просто гаяти його. А нинішній світ особливо потребує сильних особистостей. Їх сила у доброзичливості і вмінні контактувати з різними людьми, у високому професіоналізмі і здатності до самовдосконалення, у вмінні не перекладати свій тягар на чужі плечі, а самостійно вирішувати свої проблеми, у здатності програвати не озлоблюючись, спостерігати за успіхом друга, не заздрячи. Ця сила іншого ґатунку, вона здатна принести дитині щастя.

Отже, система освіти, за «Національною доктриною розвитку освіти України у 21 столітті», має забезпечувати:

• формування особистості та професіонала – патріота України;
• формування навичок самоосвіти і самореалізації особистості;
• формування трудової і моральної життєво творчої мотивації.

Я впевнена, що наші учні досягнуть успіху в житті, зможуть щастя своє створити власними руками. Школа лише думає про майбутнє, а її учні його збудують.

Я хочу, щоб у дитячому світі життєтворчості було завжди сонячно. І завершую свої роздуми словами східного поета, філософа Каміна Джибрана.

«Ваші діти – це ваші діти.

Це сини і доньки самого життя.

Вони прийшли завдяки вам,

але не від вас.

Ви можете дати їм свою любов,

але не свої думки.

У них є свої власні думки.

Ви можете дати кров їхнім тілам,

але не їхнім думкам.

Тому що їхні душі живуть у завтрашньому дні,

куди ви не можете потрапити навіть у ваших мріях.

Ви можете прагнути бути схожими на них,

але не намагайтесь зробити їх  такими, як ви,

бо життя не рухається назад

і не зупиняється у вчорашньому дні».