Ще раз про підручники для українських шкіл

Проблема забезпечення учнів якісними та доступними підручниками неодноразово піднімалась у засобах масової інформації. Проте саме зараз настав той момент, коли ситуацію можна змінити кардинально.

Налагодити задовільне забезпечення шкіл підручниками, монопольно тримаючи «під собою» весь процес від їх створення до постачання, не вдалося жодному керівництву МОН за всі роки незалежності України. Життя показало, що діюча «стратегія» лише збагачує окремі видавництва та чиновництво, а у школи «безкоштовно» привозять освячену МОН «макулатуру» (просимо не ображатись тих небагатьох авторів, чиї підручники не викликали нарікань у вчителів, батьків, науковців та учнів).

Треба припинити «перукарські» маніпуляції, покликані зберегти монопольну систему МОН, і рішуче перейти на ринкові відносини, що витіснять неякісні підручники. Адже для створення якісних і дешевих продуктів людство не вигадало нічого кращого, ніж «бізнес-проекти», коли кожний виробник мобілізує всі інтелектуальні та матеріальні ресурси з метою найкраще задовольнити потреби покупця. Прикладом може бути система забезпечення шкіл підручниками в Польщі.

Схеми ринкових відносин працюють автоматично, без втручання армії корисливих чиновників і в умовах конкуренції з іншими виробниками забезпечують покупців кращими, ефективнішими та дешевшими виробами. Власне, такі схеми працюють у всіх галузях людської діяльності в цивілізованому світі, а подекуди й у нас. Тільки не у сфері освіти, де все ще панують протекціонізм і корупція.

Виправити це становище можна, ліквідувавши державне замовлення на друкування підручників і передавши кошти (вистачить половини того, що зараз розтринькує МОН) у школи, зробивши їх замовниками навчальної літератури. Видавці друкуватимуть підручники за власні кошти та реалізуватимуть їх через торговельно-роздрібну мережу або безпосередньо у школи. Далі слід прорахувати для кожного класу оптимальну вартість комплекту підручників. Кожна школа повинна отримати кошти на спеціальний рахунок на необхідну кількість учнів.

Підручники повинні бути у вільному продажу як для шкіл, так і для всіх бажаючих. Від шкіл при цьому вимагається лише виконувати діючі навчальних програми та стандарти засобами навчання, які вони придбають на власний вибір. Усе вирішується на місці вчителями та школами й без участі анонімних чиновників, і за потреби знайти винних у зловживаннях дуже легко. Учителі й учні поганого, невиправдано дорогого та непотрібного їм не куплять, та і красти в самих себе не будуть! Усе інше – складне, корумповане, неефективне, вимагає великих коштів.

Як бачимо, у такій моделі закупівля літератури здійснюється навчальними закладами за рахунок бюджетних коштів. Підручники для кожного класу вибирає тільки вчитель, що веде предмет, школа або централізована бухгалтерія тощо оплачує. За таких умов самі собою відмирають брудні схеми прийняття рішень про друкування підручників, і школи щороку примусово не завалять книгами за державним замовленням.

Задля централізації обліку, визначення популярності та затребуваності тих чи інших підручників МОН могло б ініціювати та фінансувати створення сайту з розповсюдження навчальної літератури, щось на зразок Інтернет-магазину з участю авторів і видавництв. На цьому сайті доречно було би створити прозору систему рейтингу підручників, яка би враховувала все, починаючи з їх вартості й закінчуючи позитивними та негативними відгуками діючих учителів та інших спеціалістів у сфері освіти.

Це, по-перше, дало би змогу МОН при бажанні відслідковувати, як витрачаються кошти, виділені школам на придбання підручників. По-друге, надало б можливість авторам і видавництвам оперативно реагувати на критику споживачів і враховувати вимоги ринку. А по-третє, допомогло б учням, батькам і вчителям орієнтуватись у все зростаючій кількості підручників, авторів, видавництв. З дозволу авторів і видавництв на цьому ж таки сайті можна розміщувати електронні версії підручників і посилання для прямого зв’язку споживачів з авторами та видавництвами. Щорічний список рекомендованої літератури за таких умов стає зайвим.

Практика грифування навчальної літератури не зупиняє випуск низькоякісних книг, тому треба її доповнити попередньою апробацією видань в умовах реального навчального процесу. Гриф надається підручникам і посібникам незалежною від МОН інстанцією тільки за умови їх відповідності чинним навчальним програмам та обов’язкової попередньої апробації протягом двох років за наявності позитивних відгуків діючих учителів і висновку експертів (науковців, учителів, методистів). Гриф є лише ознакою того, що підручник (посібник) відповідає навчальній програмі та певним санітарним і методичним критеріям. Головне, щоб таке грифування не залишалося засобом кулуарного маніпулювання, а стало корисним, прозорим, зрозумілим і однаково доступним для авторів і видавництв.

Експертиза повинна лише перевіряти відповідність рукописів навчальних видань вимогам діючих навчальних програм і санітарних норм на друкування з єдиним вердиктом: «так, відповідає» чи «ні, не відповідає» з описом недоліків для можливого перевидання.

На цьому роль МОН України завершується! Далі нехай працюють автори та видавництва різної форми власності, які в умовах конкуренції забезпечать найкращі пропозиції для успішного здійснення навчального процесу. Нарівні із грифованими підручниками для попередньої апробації можна використовувати авторські, пробні, експериментальні та регіональні (тобто схвалені регіональною науково-методичною радою) посібники.

Вибрати потрібну навчальну літературу допоможуть районні та міські методичні об’єднання вчителів-предметників згідно з кадровими та матеріально-технічними можливостями своїх шкіл, керуючись відгуками на вчительських семінарах, конференціях і форумах в Інтернеті.

Анна Агафонова, м. Харків; Наталія Євтушенко, м. Одеса; Григорій Громко, Кіровградська обл.; Світлана Кейда, м. Маріуполь; Василь Ластовецький, м. Цурюпинськ; Сергій Лєхан, м. Білгород-Дністровський; Олександр Пилипчук, Хмельницька обл.; Євген Шестопалов, Хмельницька обл.